Походы |  Заказные походы и пикники |  Обмен туристской информацией |  Музыка |  Цитаты из фильмов |  Живопись |  Театр |  Фотографии |  Коллекция ссылок |  Две русские народности |  Зарождение и распад России |  Хмельницкий в сближении Украины с Россией |  Понятия "Украина" и "Русь" |  Была ли украинская конституция первой? |  Пять советских мифов о Войне |  10 сумасшедших, которые нас заразили | 
Список форумов  •  Ответы на типичные вопросы  •  Поиск по форумам
Первичная регистрация  •  Изменение регистрационной информации  •  Вход для зарегистрированных пользователей
Добавить комментарий

Автор Сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 03:27 Ответить с цитатой

4.

Історики, що твердять, ніби Б.Хмельницький трохи не з малечку мріяв про «возз’єднання» України з Росією і від самого початку свого виступу мав на думці таку перспективу, стикаються з прикрим для них питанням: чому, готуючи повстання проти Речі Посполитої, гетьман не зробив найменшої спроби сконтактуватись з московським рядом, удавшись натомість до сумнівної спілки з Кримом? А тому, що Москва збиралася активно втрутитися в польсько-український конфлікт, але на боці … Речі Посполитої. Російські війська стояли напоготові в порубіжних містах Сіверщини, і лише повстання в самій Москві (Соляний бунт), що почалося 2 червня 1648 року, перешкодило здійснити той намір.

Чому цар московський Олексій Михайлович хотів підтримати саме Річ Посполиту, а не Україну?
Було кілька причин:
1. Для нього повстання в Україні було бунтом проти законної влади, і він боявся, що цей розмах антифеодальної війни може вийти за її межі і спалахнути у Московії. І справді, у 1667 році в Росії вибухнула селянська війна, очолена С.Разіним, у якій українське козацтво взяло активну участь.
2. Московський уряд був занепокоєний козацько-татарським союзом і тому у порубіжних містах Путивлі, Білгороді і Курську почалась мобілізація військ для боротьби з татарами.
3. Між Московським царством і Річчю Посполитою діяла угода про «вічний мир» 1634 р., укладена після Смоленської війни.

Перший лист до царя Алексія Міхайловича Богдан Хмельницький написав одразу після перемог під Жовтими Водами та Корсунем 18 червня 1648 р. Цей лист був покликаний відвернути вторгнення московських військ в Україну. У цьому листі Хмельницький пропонував Алексію Міхайловичу висунути свою кандидатуру на вакантний престол після смерті короля Владислава IV, обіцяючи підтримку Війська Запорозького. Однак відомо, що Хмельницький уживав дипломатичних заходів на підтримку Яна Казимира (що зайвий раз підтверджує різницю між декларованими й справжніми намірами Хмельницького).

Наприкінці липня гетьман написав другого листа до царя – цього разу з проханням оголосити війну Речі Посполитій. Московія прагнула повернути території, втрачені у ході Смоленської війни, однак достатньо сил для розірвання мирної угоди з Річчю Посполитою царський уряд не відчував. З 1649 року переписка і дипломатичні відносини з Московською державою стають інтенсивними, Хмельницький засипає Москву проханнями про військову допомогу. Але ці прохання Хмельницького залишаються без позитивних наслідків. Гетьманських послів люб’язно приймали у Москві, московські посольства відвідували Чигирин, але далі пропозицій посередництва між королем і Військом Запорозьким, яке сприяло б припиненню війни, справа не йшла. У цій дипломатичній грі програма Хмельницького поступово мінялася. Спочатку йшлося про надання військової допомоги. Пізніше мовилось про перехід «під високу руку» царя Війська Запорозького. З 1951 року у гетьманових листах уже йдеться про договірне підданство над всією Руссю».

Значний вплив на процес зближення з Москвою чинили ієрархи Східної Церкви, які таврували гетьмана за зближення з «невірними». Саме єрусалимський патріарх Паїсій урочисто зустрічав Хмельницького під час тріумфального в’їзду до Києва, вінчав його, благословив у Софійському соборі на «війну із ляхами», він же супроводжував перше посольство гетьмана до Москви. Впродовж 1649-1653 рр. у ролі посередників на переговорах завжди виступали ієрархи православної церкви. Тут ми спостерігаємо виразні зусилля константинопольської церкви до єднання християн східного обряду.

Злам у ставленні обережного московського уряду до козацького питання вперше помітно наприкінці 1650 р., а вже у січні 1651 р. до Чигирина прибуло посольство думного дяка Ларіона Лопухіна, яке засвідчило, що у Москві йде серйозна робота щодо прийняття у підданство козацької України з прицілом на війну проти Речі Посполитої. У лютому 1651 р. був скликаний Земський собор, який прийняв рішення про розірвання «вічного миру» 1634 р. з королем. Весною 1652 р. розпочались переговори про умови можливого союзу. Московська дипломатична машина діяла повільно. А султанське посольство, яке привезло гетьману клейноди васала Османів, остаточно переконало царський двір, що зволікати ризиковано (можливо, саме з цією метою, гетьман і погодився на турецький протекторат). На початку червня 1653 р. було прийняте остаточне рішення про прийняття Війська Запорозького під царську протекцію. 11 жовтня 1653 р. Земський собор виніс ухвалу «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під Государеву високу руку … щоб їх не відпускати у підданство турецькому султанові або кримському ханові».

До Чигирина відправилось посольство з досвідчених дипломатів, перекладачів і 40 сановників, очолюване боярином Василем Васильовичем Бутурліним. Церковнослужителі везли корогву, хрест і образ Спаса – царський дарунок гетьманові. У листопаді 1653 року посольство прибуло до прикордонного пункту Путивль і чекало там до кінця року, поки у Переяславі, призначеному за місце звершення урочистого акту, зберуться полковники з військом.

Чому урочиста церемонія відбулась у Переяславі, а не Києві, як хотіли у Москві? Це факт багатозначний. Історики ніколи не дізнаються, що насправді думав Богдан Хмельницький (віртуозний майстер політичної інтриги), форсуючи укладення союзу. Можна тільки здогадуватись, реконструюючи дії і супутні, на перший погляд несуттєві, деталі. Однією з них, схоже і був вибір місця церемоніального акту: замість сакральної столиці «всієї Русі» - козацький полковий Переяслав, замість декларованого вічного союзу з царем-одновірцем – збройна козацька угода, продиктована ситуацією.

Вранці 18 (8 за старим стилем) січня 1654 р., у неділю, Хмельницький скликав закриту старшинську раду, яка схвалила заплановану акцію. Довбиші вдарили в барабани, скликаючи на велику раду все товариство. Але це звучить перебільшено, тому що в місті перебував лише Переяславський полк Павла Тетері, гетьманового хрещеника. Всього ж, за підрахунками Михайла Грушевського, на Переяславській соборній площі зібралося близько 200 представників старшини та козацтва, у тому числі 12 полковників.

Як занотовано у звіті московського посольства, Хмельницький, розпочинаючи раду, виголосив промову, де наголосив на тяжких випробуваннях шестилітньої війни з гнобителями і ворогами. Ця рада, сказав він, зібрана для того, щоб ви з нами обрали собі володаря з чотирьох, кого ви хочете – султана, хана, короля чи царя: Турецький цар – це бусурман; всім відомо, якої біди зазнають від них православні християни. Кримський хан також бусурман; ми його поневолі прийняли до дружби і якого нестерпного лиха ми зазнали! Яка неволя, яке нещадне пролиття християнської крові, які утиски від польських панів – нікому з вас розповідати не треба... А православний християнський великий государ цар східний є з нами одного благочестя Грецького закону, одної віри... якщо ми його щиро полюбимо, крім його царської високої руки спокійнішого пристановища не знайдемо. У відповідь на цю промову, згідно з даними посольського звіту, увесь народ загукав: волимо під кріпкою рукою царя східного, православного у нашій благочестивій вірі помирати, ніж ненависнику Христовому поганину дістатися. … Далі знову заговорив гетьман: “Хай буде так, і Господь Бог наш нехай укріпить його царську кріпку руку”, а присутній люд одноголосно заволав: Боже, утверди, Боже, укріпи, щоб ми усі навіки були заодно! Читаючи цей звіт, мусимо констатувати, що рада пройшла в обстановці згоди (що траплялося нечасто). Натомість затьмарив її публічний скандал, що стався в Успенському Переяславському соборі, коли дійшло до присяги. Прислані з Москви церковнослужителі запросили старшину складати її, на що здивований Хмельницький зажадав, аби спершу присягали від імені Алексія Міхайловича посли, що государ не видасть його, гетьмана, і все Військо Запорозьке польському королю, а також не порушить їхніх вольностей. Бутурлін обурено запротестував: у Московській державі піддані повинні складати присягу своєму государю, а не він їм. Ситуація ставала критичною, тож гетьман зі старшиною, покинувши собор, провели довгу нараду. Попри очевидну двозначність становища, відступати було нікуди. Повернувшись до собору, Хмельницький і старшина виконали присягу.
Після закінчення церемонії Бутурлін та члени його посольства роз’їхалися по полках для прийняття присяги. Протягом січня – лютого 1654 р. на території 17 полків присягло понад 127 тис. чоловік, у тому числі 64 тис. козаків. Від присяги відмовилася частина міщан Переяслава, Києва та Чорнобиля; не присягали Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив’янський полки. За деякими даними, до травня зволікала з присягою і Запорозька Січ. Проте немає підстав говорити і про серйозний опір присяганню, як деколи твердять. За свідченням Літопису Самовидця, «по усей Україні увесь народ з охотою тоє учинил ... и немалая радость межи народом стала». Впродовж шести літ виснажливої війни люди щодалі виразніше настроювались на промосковські симпатії як ілюзію порятунку від воєнних злигоднів, не розуміючи, що насправді наближалася війна ще масштабніша, заради якої власне і укладали Переяславську угоду.

Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно. На цій підставі фахівці вважають, що події січня 1654 р. у Переяславі мали ритуально-символічний характер і не мали юридично-правової сили.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд московитам проект договору із 23 пунктів (Статті Богдана Хмельницького), спрямованих на збереження українського державного устрою, що склався. Після двотижневих переговорів, сторони дійшли компромісу за 11 пунктами. Ці 11 пунктів і склали документ «договірні пункти» або «Березневі статті». Вони, на превеликий жаль, не збереглися, а можливо, десь заховані в архівах під грифом «цілком таємно». Існують зроблені посольськими дяками переклади з царськими резолюціями. Збереглися ще три чорнові проекти Жалуваних грамот царя Алексія Міхайловича на підтвердження вольностей Війська Запорозького, визнання давніх прав шляхти і закріплення при гетьманській булаві Чигиринського староства.

Згідно з «Березневими статтями» Україна зберігала досить широку державну автономію: республіканську форму правління, виборність усіх керівних посад, власні збройні сили, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин (козацько-селянське землеволодіння, засноване на особистій та вільнонайманій праці, відсутність кріпосного права), свої фінанси і податкову систему, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас деякі пункти обмежували суверенітет України: збір податків здійснювався під контролем московської сторони; заборонялись дипломатичні зносини з Варшавою і Стамбулом. Водночас Московський уряд зобов’язувався вступити у воєнні дії з Річчю Посполитою весною 1654 р.

Серед істориків ще й досі не вщухають дискусії стосовно класифікації переяславського акту з точки зору міжнародного права. Спектр тлумачень цієї угоди дуже широкий, але найпоширенішими є 5 підходів:
персональна унія (незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха);
васальна залежність України від Росії;
возз’єднання українського і російського народів;
військовий союз між Україною і Росією;
автономія України у складі Росії.

Як би не оцінювався українсько-російський договір, 1654 p., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну незалежну державу.

Виникає питання - Чому Богдан Хмельницький пішов на укладання Переяславської угоди 1654 року і чи можна було цього уникнути?

До 1653 року в Україні склалась катастрофічна ситуація:
• розгром козацького війська під Берестечком, під Жванцем;
• неодноразова зрада татар засвідчила безперспективність союзу з Кримським ханатом;
• серед рядових козаків ширилась чутка «Все пропало!» і «Нас зрадили!», у війську піднявся 10-тисячний заколот, і хоч Хмельницькому вдалося його придушити, стративши 15 ватажків і двох полковників, однак ситуація досягла максимальної напруженості;
• зусилля Хмельницького у зовнішньополітичній сфері, спрямовані на створення антипольської коаліції, закінчились провалом;
• утворення антиукраїнської коаліції у складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії і Молдови;
• уряд Речі Посполитої не вважав війну завершеною і готувався до нової воєнної кампанії;
• спустошення цілих районів Правобережжя, де відбувалися воєнні дії;
• епідемії холери і чуми, що лютували в 1650 – 1655 рр.;
• занепад сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі;
• розпочався голод у регіонах, де проходили основні битви, уже з 1648 року, і став масовим у 1652 – 1653 роках;
• масове переселення на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московії, Молдови населення з Правобережжя;
• загальне зменшення кількості населення у період 1648 – 1653 рр. становило до 40%;
• українське військо порівняно з 1648 – 1651 роками скоротилось вдвічі і складало 40 – 50 тис. осіб;
• поширення у суспільстві емоційно-психологічної втоми, зневіри, розчарування.

Мені здається, що ця коротка характеристика ситуації, що склалась, промовисто дає відповідь на поставлене питання. За таких обставин Хмельницький розуміє, що вибитися власними зусиллями з-під польського панування не вдасться. Тому Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя.

Далі буде…
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 14:10 Ответить с цитатой

5.


Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні.

Річ Посполита готується до військової кампанії 1654 р.
Навесні 1654 р. почалась московсько-польська війна наступом на Білорусь, в якій діяльну участь бере 18-тисячний козацький полк під командуванням наказного гетьмана Івана Золотаренка. Було взято Полоцьк, Вітебськ, Смоленськ, Бихів, Могилів, Менськ, Вільно й Гродно. Наступ на Білорусь мав збігатися з наступом на Волині. У відповідь на появу українсько-Московського союзу у червні 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Восени Кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. У жовтні 1654 р. 30-тисячна армія під проводом коронного гетьмана Станіслава Потоцького ввійшла на Брацлавщину, а татарське військо рушило в напрямі Умані. Протягом кількох місяців Б.Хмельницький добивався від Москви обіцяної допомоги. Коли вона надійшла у кінці січня 1655 р., час було вже втрачено. Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Десятки населених пунктів повністю вилюдніли, бо їхніх жителів було або винищено або їх вивели в ясир татари, або розбіглися. «Міста й села порожні, куди військо не прибуде – людей не застає» - пише один із учасників походу. 29-31 січня над р. Багвою під Охматовом [нині Черкаської обл.] відбувся генеральний бій, у якому з обох боків полягло до 30 тис. вояків, а багато замерзло, бо стояли люті морози. І хоча битви не виграла жодна зі сторін, наступ коронної армії був призупинений.

Влітку 1655 р. розпочались події, які в польській історії отримали назву Потопу, і поставили Польщу на грань загибелі – п’ятирічної війни між Швецією і Польщею за Балтійське узбережжя. Ці драматичні перипетії шведсько-польської війни мали безпосередній вплив на складне переплетіння подій в Україні. Поступово загострюються стосунки між Україною і Москвою через звільнені території західної України і східної Білорусі. Невдовзі гетьман переконався, що промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері, який остаточно поставив Хмельницького в опозицію до Москви. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. У травні 1656 р. Росія розриває дипломатичні стосунки з Швецією, оголошує їй війну і розпочинає мирні переговори з Річчю Посполитою. У 1656 р. було укладено московсько-польське Вільненське перемир’я. Українських делегатів на ці переговори не допустили, хоч там і ставилось питання про повернення України під владу короля. Коли посланці склали звіт перед гетьманом про те, що сталося, той, як описує очевидець: «... заволав немов шалений, котрий втратив розум, і мовив: уже, діти, про те не печальтеся! Я знаю, що з тим робити: треба відступати від руки Царської Величності, а підемо туди, куди звелить Верховний Владика – не тільки під християнського государя, але хоч і під бусурмана». Укладене перемир’я ставило хрест на московсько-українському військовому союзі і розв’язувало гетьманові руки.

Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Московського царства; повернення західноукраїнських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі.

З листопада 1656 р. Хмельницький розвиває шалену дипломатичну активність, форсуючи підписання угод із шведським королем, Семиграддям, Волощиною, Австрією, Молдовою та Кримом; поновлюються переговори з Польщею і Туреччиною. Тоді ж всупереч політиці Москви 20-тисячний козацький корпус під проводом Антона Ждановича вирушає разом з Дьєрдем ІІ Ракоці в похід на Польщу, а зі шведами – на Берестя.

Однак жити Хмельницькому залишалося недовго. Ознаки смертельної хвороби проявилися на початку 1657 р.; відчуваючи наближення смерті, він у квітні скликав старшинську раду і за її згодою передав гетьманську булаву своєму 16-річному синові Юрію. Зрозуміло, що постать юного гетьманича мала значення суто символічне, оточене ореолом Богданового імені в надії на майбутню династію, яка підніметься над розбіжностями в поглядах, вдачах, честолюбних амбіціях старшини. Символ цей, персоніфікований слабким хлоп’ям, як ми тепер знаємо, не витримав перевірки часом...

Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці Війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Проте цим планам гетьмана не судилось здійснитись. Прийшла звістка про трагічне закінчення об'єднаного українсько-семигородського походу на Польщу, це внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що у гетьмана стався крововилив у мозок, і за кілька днів, 6 серпня (27 липня за ст.ст), він помер у Чигирині, а через чотири тижні був похований у Суботові в збудованій ним же Іллінській церкві, поруч з тілом Тимоша. У час, коли смерть вибила кермо з владної руки козацького вождя, Україну зусібіч оточували вороги її незалежності. Ще більша, однак, небезпека – НЕЗГОДА – зачаїлася всередині, а хитроумний гетьман, плетучи далекосяжні дипломатичні комбінації, мимоволі сам зміцнював її фундамент, бо кожен з його дипломатичних ходів зрештою переріс у братовбивчу війну між прихильниками полярних зовнішньополітичних орієнтацій.

Отже, на першому етапі Української національної революції (лютий 1648 — серпень 1657 р.) національно-визвольній боротьбі були притаманні значне піднесення, порівняно високий рівень організованості, охоплення більшої частини території та більшості населення України, переплетіння з селянською війною. Цей період характеризується ускладненням міжнародного становища українських земель. Еволюція поглядів Б.Хмельницького та його соратників на процес державотворення визначали динаміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Війська Запорозького. Спочатку пошуки союзників здійснювалися в трикутнику: Польща — Туреччина — Росія, проте незабаром після укладення Вільненського перемир'я у зовнішньополітичній моделі Б. Хмельницького з'явився новий вектор — шведський.

Шановний Туристе, відповідь на твоє питання була довгою і тривалою, хоча я намагалась її максимально скоротити, але мені не вдалось розкрити й сотої долі інформації. Я намагалась продемонструвати усю складність, заплутаність подій і безвихідь становища гетьмана. Безумовно, Богдан Хмельницький був дуже мудрим політиком, талановитим полководцем, але й просто людиною свого часу, з усіма людськими вадами і психологією тієї епохи, якій був притаманний макіавеллізм. Він допустив немало помилок. Йому далеко не все вдалось. Але беззаперечним є той факт, що він ніколи не був зрадником. В усіх тих трагічних подіях ми ще раз переконуємось, яку високу ціну платив і продовжує платити український народ за свою свободу і державність.


Тим, хто читав мої довгі повідомлення, дуже дякую за терпіння і зацікавленість історією нашого народу. Якщо виникли питання, з радістю дам на них відповідь.


При підготовці інформації були використані джерела:
1. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К.: Критика, 2005.
2. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). – К.: Либідь, 1993.
3. Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання, 1993.
4. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академвидав, 2006.


Последний раз редактировалось: Ромашка (23.01.2016 14:42), всего редактировалось 4 раз(а)
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 14:14 Ответить с цитатой

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
СТОЇТЬ В СЕЛІ СУБОТОВІ

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Турист
Доверенное лицо


Зарегистрирован: 24.06.2011
Сообщения: 1130

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 16:26 Ответить с цитатой

Ромашка, огромное спасибо!

К своему стыду многого не знал. История оказалась гораздо сложней досужих предположений. Хмельницкому действительно было очень сложно сделать правильный выбор в той противоречивой ситуации, в которой оказалась Украина в начале 17-го века.

По крайней мере, верится, что выбор Хмельницкого в пользу Московии не был "шкурным" или сделан "с испугу" под давлением Москвы.

Говоря современным языком, ошибки, допущенные Хмельницким, лежат в пределах естественной для того исторического периода погрешности, и поэтому могли быть допущены каждым, кто оказался бы на его месте (это уже Бисмарк через два столетия после Богдана сказал, что договора с Россией не стоят бумаги, на которой они написаны).

В пользу "невиновности" Хмельницкого говорит и тот факт, что ни одно из государств-соседей тогдашней Украины не приобрело заметных преимуществ от попыток военной экспансии (преимущества начали проявляться намного позже и только вследствие использования более продуктивных моделей общественных отношений).

Из описанного следует, что все союзы ситуативны и надо жить своим умом и интересами.

Все материалы Ромашки по данной теме собраны здесь:
Роль Богдана Хмельницкого в сближении Украины с Россией
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 17:47 Ответить с цитатой

Турист писал(а):
... История оказалась гораздо сложней досужих предположений. Хмельницкому действительно было очень сложно сделать правильный выбор в той противоречивой ситуации, в которой оказалась Украина в начале 17-го века.

По крайней мере, верится, что выбор Хмельницкого в пользу Московии не был "шкурным" или сделан "с испугу" под давлением Москвы.

Говоря современным языком, ошибки, допущенные Хмельницким, лежат в пределах естественной для того исторического периода погрешности, и поэтому могли быть допущены каждым, кто оказался бы на его месте (это уже Бисмарк через два столетия после Богдана сказал, что договора с Россией не стоят бумаги, на которой они написаны).

В пользу "невиновности" Хмельницкого говорит и тот факт, что ни одно из государств-соседей тогдашней Украины не приобрело заметных преимуществ от попыток военной экспансии (преимущества начали проявляться намного позже и только вследствие использования более продуктивных моделей общественных отношений).

Из описанного следует, что все союзы ситуативны и надо жить своим умом и интересами.

Серце радіє, Туристе, що ти проникся і зрозумів становище гетьмана, спробував стати на його місце і знайти вихід із надскладної ситуації і в душі знайшов йому виправдання.


Щодо останньої тези, Туристе, згадаймо відому фразу, здається, Вінстона Черчіля "У нас немає постійних друзів чи ворогів, постійними є лише інтереси Британії", ця фраза має стати дороговказом і для українців.


Последний раз редактировалось: Ромашка (23.01.2016 19:29), всего редактировалось 1 раз
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 17:50 Ответить с цитатой


http://oleg-leusenko.livejournal.com/3704304.html

Про походження і значення понять "Україна" і "Русь"
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
admin



Зарегистрирован: 02.03.2007
Сообщения: 576

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 18:30 Ответить с цитатой

Турист писал(а):
Ромашка, огромное спасибо!

Администрация сайта присоединяется к этой благодарности! Материал очень интересный. Кроме познавательной ценности, он полезен при попытках осмыслить как историю взаимоотношений Украины и России, так и корни трагических событий последних лет.
Посмотреть профильОтправить личное сообщениеОтправить e-mail
Турист
Доверенное лицо


Зарегистрирован: 24.06.2011
Сообщения: 1130

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 18:52 Ответить с цитатой

Ромашка писал(а):
[size=14]4.

Згідно з «Березневими статтями» Україна зберігала досить широку державну автономію: республіканську форму правління, виборність усіх керівних посад, власні збройні сили, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин (козацько-селянське землеволодіння, засноване на особистій та вільнонайманій праці, відсутність кріпосного права), свої фінанси і податкову систему, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики.

Из этого фрагмента следует, что в Украине начала 17-го века уже существовали важные элементы будущего демократического общества (выборность, территориально-административное деление, вольнонаёмный труд, отсутствие крепостного права, которое в России было отменено лишь в 19-м веке).
Так ли это или элементы демократии существовали только в среде казаков?
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 19:03 Ответить с цитатой

admin писал(а):
Турист писал(а):
Ромашка, огромное спасибо!

Администрация сайта присоединяется к этой благодарности! Материал очень интересный. Кроме познавательной ценности, он полезен при попытках осмыслить как историю взаимоотношений Украины и России, так и корни трагических событий последних лет.


Щиро дякую за вашу зацікавленість, за те, що не шкодуєте свого часу і читаєте.


Ось я трохи звільнюсь, виконавши свої важливі справи, а ви переосмислите прочитане, відпочинете, і, маю надію, Турист мене ще попросить довести, що це була саме революція, а не просто повстання чи війна; також він може попросити мене довести, що у середині 17 ст. в Україні була створена держава. Laughing


А якщо ці питання не дуже цікаві або вже усім відомі, то Турист точно запитає, чи був зрадником України гетьман Іван Мазепа. Very Happy
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Ромашка



Зарегистрирован: 05.03.2013
Сообщения: 407

СообщениеДобавлено: 23.01.2016 19:12 Ответить с цитатой

Турист писал(а):
Ромашка писал(а):
[size=14]4.

Згідно з «Березневими статтями» Україна зберігала досить широку державну автономію: республіканську форму правління, виборність усіх керівних посад, власні збройні сили, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин (козацько-селянське землеволодіння, засноване на особистій та вільнонайманій праці, відсутність кріпосного права), свої фінанси і податкову систему, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики.

Из этого фрагмента следует, что в Украине начала 17-го века уже существовали важные элементы будущего демократического общества (выборность, территориально-административное деление, вольнонаёмный труд, отсутствие крепостного права, которое в России было отменено лишь в 19-м веке).
Так ли это или элементы демократии существовали только в среде казаков?

Саме так. В Україні у ході переможних битв була визволена величезна територія, якою потрібно було управляти. Там створюється держава республіканського типу. Усі перераховані принципи діяли на території Української держави. (Пізніше напишу про це детальніше). Можемо порівняти яка безодня розділяла українців і росіян, нібито (за хутіним) один народ. І перша у світі конституція була українська, 1710 року! Республіканські традиції мають глибоке коріння в Україні.
Посмотреть профильОтправить личное сообщение
Показать сообщения:      

Добавить комментарий


 Перейти: