Пояснения к исковому заявлению Семёновой

До Голосіївського районного суду м.Києва

Представник позивача
(прізвище, адреса, телефон)
_____________________________________________

Позивач: (рос.мовою) Семёнова Оксана Викторовна
Российская Федерация, (адрес, телефон)

Відповідач: Закрите акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія»
01033, м.Київ, вул.Саксаганського, 77
Тел. 289-60-61, 289-63-72


ПОЯСНЕННЯ ДО ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ


Докази того, що Семенова О.В. є належним позивачем

Докази належності на загальних підставах:
Згідно рішення Алуштинського міського суду АР Крим по справі 2-2164/2005 від 02.12.05р. за позовом Шрамко В.С. до Семенової О.В. про відшкодування збитку, заподіяного джерелом підвищеної небезпеки, саме Семенова О.В. була визнана судом винною у нанесені збитку Шрамко В.С. і саме її суд зобов’язав відшкодувати цей збиток, хоча це повинен був зробити відповідач, бо цивільно-правова відповідальність Семенової О.В. була ним застрахована, але внаслідок допущених відповідачем порушень при укладанні договору, Семенова О.В. не змогла скористатися страховкою, чим були порушені її права.
Згідно ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Із викладеного випливає, що саме Семенова О.В. є особою, яка зазнала збитку внаслідок необхідності виконання рішення суду, і тому саме вона має право на відшкодування цього збитку шляхом пред’явлення позову до відповідача, якого Семенова О.В. вважає винним у виникненні збитку.

Докази належності на підставі ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»:
Із назви цього Закону та назви договору, який укладеного на підставі цього Закону - договір №ВА/4158224 «обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ВИПЛИВАЄ, що обов'язковому страхуванню за цими Законом і договором підлягає цивільно-правова відповідальність саме власників наземних транспортних засобів, і тому саме Семенова О.В., як власник забезпеченого цим договором транспортного засобу, є особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована.
Такий же висновок випливає із норм цього Закону:
Згідно ст.5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Оскільки Семенова О.В. є особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, тому саме Семенова О.В. є і суб’єктом регульованих Законом правовідносин.
Нарешті, згідно ч.1.4 ст.1 Закону особи, відповідальність яких застрахована, визначені в договорі…, а згідно ч.15.1 ст.15 Закону договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).
Враховуючи те, що договір №ВА/4158224 є договором 1-го типу (це зазначено у правому верхньому куті договору), особою, відповідальність якої застрахована за цим договором є в тому числі і Семенова О.В., як особа, яка експлуатує транспортний засіб на законних підставах, бо вона є його власником.
Отже, із назви Закону, його норм та умов договору №ВА/4158224 випливає, що Семенова О.В. є суб’єктом регульованих Законом правовідносин і особою, відповідальність якої застрахована цим договором, і тому вона має право вимоги до відповідача, як до сторони договору, і внаслідок зазначеного є належним позивачем.


Докази того, що на позивача
розповсюджується українське законодавство
і, зокрема, законодавство про захист прав споживачів


Згідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно ч.5 ст.6 ЗУ «Про судоустрій Україні» іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.
Згідно ст.3 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:
державний захист своїх прав;
гарантований рівень споживання;
належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;
необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);
відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством.
Згідно п.22 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Під час придбання та використання страхової послуги позивач перебувала на території України на законних підставах і, отже, вона має право на захист своїх прав нарівні з громадянами України.
Оскільки позивач використовує страхові послуги для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, то відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» позивач є споживачем страхових послуг.



Докази того, що ЗУ «Про захист прав споживачів» є обов’язковим
при розгляді позовів про захист прав споживачів,
а договори страхування підпадають під дію цього Закону

У п.1 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.96р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» звертається увага судів на необхідність розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.
При вирішенні цих справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів" (далі - Закон), прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991 р., який відповідно до Закону від 15 грудня 1993 р. діє в новій редакції з 15 січня 1994 р.
Згідно п.2 цієї Постанови … оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів … страхування.


Докази того, що використання типової форми полісу
не може бути причиною для порушення відповідачем вимог законодавства
щодо форми ознайомлення споживача з договором страхування та його змісту


Згідно п.2.1 ст.2 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно п.17.2 ст.17 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зразки типових полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Згідно ч.2 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Із наведеного випливає, що:
a) процедура укладання та зміст договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не повинні обмежуватися тільки вимогами ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а повинні відповідати й вимогам інших законів України;
b) Уповноваженим органом за поданням МТСБУ затверджуються не обов'язкова форма полісу, а лише зразки типових полісів;
c) використовуючи зразок типового полісу відповідач має право врегулювати в ньому ті відносини, які не врегульовані цим зразком.
Отже, укладаючи договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на підставі зразка типового полісу, відповідач зобов’язаний був забезпечити відповідність форми ознайомлення споживача з договором і його змісту всім вимогам законодавства, причому відповідач мав для цього законне право, але не скористався ним, чим порушив права позивача (докладніше про це викладено у пунктах 1, 2 позовної заяви).
Із наведеного випливає, що не існує жодного нормативного акту, який би забороняв відповідачу:
a) додати до типового полісу, який складено українською мовою, його копію на російській або іншій мові міжнаціонального спілкування;
b) привести зміст полісу у відповідність з вимогами законодавства до змісту договору страхування.
Відповідач цього не зробив, чим порушив права позивача.


Докази того, що надання споживачу інформації іноземною мовою
слід розцінювати як відсутність необхідної інформації,
яка тягне за собою обов’язок відшкодування шкоди

Згідно абз.2 п.12 Постанови №5 від 12.04.96р. Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» продавець, виготівник, виконавець зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації … іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації.
Згідно ч.1 ст.1209 ЦК України продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.
Згідно ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів»:
1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
4. Якщо надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
6. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про товари (роботи, послуги) чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг), які він придбаває.
Із викладеного випливає, що факт видачі позивачу, для якого українська мова є іноземною, полісу на українській мові без її перекладу на мову міжнаціонального спілкування, потрібно розцінювати, як відсутність необхідної інформації про надану страхову послугу, що покладає на відповідача обов'язок відшкодувати завдану позивачу шкоду.


Докази того, що відповідач порушив вимоги
Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР»


Згідно ст.17 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» в Українській РСР у всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.
Згідно ст.24 цього ж Закону мовами двосторонніх міжнародних договорів Української РСР, а також угод громадських органів, підприємств, установ і організацій Української РСР з громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями інших держав є українська мова та мова іншої сторони договору чи угоди.
Примітка: ст.24 Закону, яка регулює відносини між юридичними особами, може бути використана для відносин між юридичними особами Української РСР і фізичними особами інших держав на підставі ст.8 ЦК України, згідно якої:
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Правовими нормами і засадами цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини та є загальними засадами цивільного законодавства є:
ст.2 «Загальної декларації прав людини», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН, згідно якої кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
ст.14 (1) «Конвенції про захист прав людини та основних свобод», прийнятою Радою Європи, згідно якої здійснення прав і свобод гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
ст.24 Конституції України, згідно якої не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, видачею полісу на українській мові громадянину Російської Федерації, відповідач порушив вимоги Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» щодо використання мови, прийнятної для сторін, та мови іншої сторони договору (докладніше про це викладено у п.1 позовної заяви).


Докази того, що підпис споживача під фразою
«З умовами та правилами страхування ознайомлений»
не відповідає дійсності


Згідно ст.7 ЗУ «Про страхування» для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.
Згідно ст.17 ЗУ «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити:
перелік об'єктів страхування;
порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
страхові ризики;
виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
строк та місце дії договору страхування;
порядок укладення договору страхування;
права та обов'язки сторін;
дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
порядок і умови здійснення страхових виплат;
строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
умови припинення договору страхування;
порядок вирішення спорів;
страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
особливі умови.
Жодних правил страхування відповідач суду не надав.
Більш того, на письмове клопотання представника позивача від 03.12.08р. щодо витребування у відповідача умов та правил страхування, представник відповідача у судовому засіданні 23.03.09р. заявив, що відповідач взагалі не має правил обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ця заява підтверджується технічним аудіо записом процесу).
Отже, відповідач, користуючись незнанням позивачем української мови, цинічно обманув його і примусив підписатися під твердженням про ознайомлення з правилами страхування, яких у відповідача взагалі немає, що є відвертим шахрайством з боку відповідача і демонструє його низькі моральні та ділові якості.
Додатково до цього необхідно врахувати те, що позивач перетинав митний кордон о 2-й годині ночі. У цей час на митниці із страховиків працював лише відповідач. Тому у позивача не було вибору і він мусив звернутися за страховкою саме до відповідача.
Зазначеними обставинами позивач був поставлений у безвихідне становище, чим скористався відповідач і продав йому страховку без надання належної інформації щодо умов страхування.
Використанням безвихідного становища позивача відповідач наніс позивачу матеріальну і моральну шкоду, яку повинен відшкодувати, що передбачено ч.2 ст.233 ЦК України, згідно якої … сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.


Докази того, що позивач не володіє українською мовою

Природнім і головним доказом того, що позивач не володіє українською мовою, є втрати у сумі 34863,02 грн., які є предметом позову і яких позивач зазнав внаслідок нерозуміння умов договору з відповідачем, викладеного українською мовою.
Важливим доказом того, що позивач не володіє українською мовою є те, що позивач народився і постійно проживає в Російській Федерації у городі Воронежі, які ніколи не були і не є україномовною середою.
Додатковим доказом є лист позивача від 24.03.09р., в якому позивач підтверджує своє нерозуміння української мови і використання перекладачів при ознайомленні з договором про надання юридичних послуг, який складено українською мовою.


Матеріальне право,
яке повинно застосовуватися при розгляді даної справи

З викладеного у позовній заяві та у даних поясненнях випливає, що правовідносини по цій справі регулюються наступними нормами матеріального права:
ст.2 «Загальної декларації прав людини», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН,
ст.14 (1) «Конвенції про захист прав людини та основних свобод», прийнятою Радою Європи,
статтями 9, 24, 26 Конституції України,
статтями 6, 22, 233, 628, 638, 1209 ЦК України,
статтями 17, 24 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР»,
статтями 1, 3, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у старій редакції Закону, яка діяла на момент укладання договору),
пунктами 1, 2, 12 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.96р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»
статтями 7, 16, 17 ЗУ «Про страхування»,
статтями 1, 2, 5, 15, 17 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,
ст.6 ЗУ «Про судоустрій Україні».



Наведене вище разом із доказами позовної заяви дозволяє зробити висновок про те, що не існує жодної правової підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.



Представник позивача (підпис, дата)